Про друкарку...

"- А как ты думаешь, сколько может стоить такой компьютер в Москве? - спросил меня он.

- Ну, в Москве, - сказал я, - цены, как известно, стабильные на все и на компьютеры тоже. Такой компьютер стоит, я думаю, не меньше трех но и не более десяти лет заключения." - Володимир Войнович, "Антисоветский Советский Союз".

фото з сайту diagram.com.ua

Читаючи ці рядки, згадав, як наприкінці 70-х років минулого століття (от ніколи не думав, що доведеться колись вживати цю фразу стосовно свого життя) я купував звичайну югославську друкарську машинку. На той час по роботі доводилось багато писати, тому таке рішення було виправдане. Та ще й нагода з'явилась - сусідка, яка працювала в універмазі, натякнула, що є така можливість...

Далі був суцільний детектив. В універмаг я приніс довідку про прописку. То, напевно, для того, щоб знати, де мене у разі потреби можна знайти. Наступним кроком був похід разом з машинкою в місцеву контору КГБ. Там зробили копії шрифтів під копірку (то коли друкують повну розкладку як в нижньому так і верхньому регістрі). Це для того, щоб спеціалісти-експерти могли визначити, на якій саме машинці роздруковано текст. А також записали заводський номер друкарки. І наостанок - я підписав протокол, яким усі ці дійства затверджувались, а мене попереджали, що я ознайомлений з відповідальністю за виготовлення антирадянських прокламацій.

От така була процедура. То не те, що зараз - комп'ютер, принтер, сканер - аби гроші були. Зараз легше зброю придбати та зареєструвати. А тоді... Тоді ще треба було дозвіл отримати та лояльність свою владі довести...