Люди минулого.

Не так давно випала нагода поспілкуватись з людиною, котру знаю ще з 70-х років - разом прийшли в полк молодими лейтенантами, служили в одній батареї. Багато чого пов'язує нас. І перш за все - спогади. Спогади про нашу молодість, успіхи та невдачі, які ділили порівну. Той світ, в якому ми жили, запам'ятався нам на все життя. І як завжди буває, в пам'яті залишились лише позитивні моменти, лише найкраще.

Не бачились ми давно. Тому, коли випала нагода поспілкуватись (звичайно ж, через інтернет, бо про реальну зустріч було й годі думати), я зрадів. Зрадів, бо можна було дізнатись про сім'ю, дітей, онуків, згадати своїх спільних товаришів, яких у нас було доволі багато. Але розмова пішла зовсім по іншій стежці і з перших хвилин я відчув, наскільки ми стали різними. Наскільки по різному ми оцінюємо ті події, які відбуваються навколо нас.

Я довго думав над цією розмовою. Зважував кожне слово, намагався аналізувати аргументи, якими ми оперували. Звідки в ньому стільки негативу до сьогодення, звідки ця беззаперечна віра в слова популістів, ця критика всього, що відбувається? Чому він не аналізує події, а оперує пропагандистськими штампами? Я ж пам'ятаю, що він завжди критично ставився до агітації та пропаганди, якою нас "годували" замполіти, завжди був оптимістом. А тут я побачив повну протилежність. І згадуючи та аналізуючи сказане ним, я зрозумів - він живе минулим. Ні, це не ностальгія, яка є в кожному з нас. Це життя в минулому. Навіть не в сьогоденні, а саме в минулому. Бо все, що відбувається, він порівнює з минулим. І намагається знайти недоліки в сьогоденні, щоб стверджувати, що минуле було краще. Він не бачить реалій життя, він не хоче їх бачити. Бо він живе минулим. А про майбутнє вже й годі говорити - воно для нього просто не існує.

Злості на нього я не маю. Бо в решті решт кожен з нас має право жити у цьому світі по своїх правилах. Але я не хотів би жити без майбутнього, не хотів би жити днем вчорашнім без надії на краще.